Головна » Новини МАЇС » Постійна готовність ризикувати. Віктор Борисов, голова правління компанії «Маїс», про локдаун, селекцію та перспективи вітчизняного насінництва

Постійна готовність ризикувати. Віктор Борисов, голова правління компанії «Маїс», про локдаун, селекцію та перспективи вітчизняного насінництва

Під пресом Covid

– Селекційні компанії живуть не від січня до січня, а за селекційним календарем. В Україні він, як практично й в аграріїв, розпочинається у квітні й завершується у вересні, однак у «Маїс» до нього додається й сезон у Чилі та Індії (з жовтня по березень), де наші зимові розсадники. Відтак уже понад двадцять років щоразу ми проживаємо майже вдвічі довший сезон, ніж інші земляни.
Та головне в цьому те, що такий ритм допомагає нам прискорювати селекційні програми.
А кожен селекційний цикл – це не просто щоденна важка рутинна праця, а й нові творчі мрії, нові надреальні плани, нові неймовірні рішення, яскраві різнобарвні емоції. І все це треба сприйняти, зрозуміти, пропустити через себе.
Проходження двох селекційних циклів за один корона вірусний календарний рік порівняти з жодним попереднім абсолютно неможливо. Найуживаніший термін 2020 року «локдаун» переслідував нас постійно.

Літаки майже перестали літати. Широкий вибір маршрутів перельоту до Південної Америки звузився до єдиного коридору – транзиту через Париж. Тарифи на логістику виросли в рази.
Усе сповільнилося. Сівба селекційних програм в Україні розтягнулася аж на 70 днів і закінчилася в середині червня. Мобільні команди сівачів нагадували аеромобільні війська спеціального призначення. Власні автокемпінги для відпочинку біля моря ми перетворили в мобільні польові укриття для таких команд.

Жодного разу не йшлося про згортання, зупинення, скорочення, уповільнення. Ніхто
не скиглив про нестерпність, напруженість, брак вихідних, подовжені дні, відсутність комфорту, виснаженість.
Так, програму в Чилі довелося стиснути до мінімуму, в Індії ми довго тримали паузу й наприкінці грудня вирішили спробувати розмножити кілька найновіших і найцінніших форм.
Це дасть змогу вивести три наших гібриди на насіннєвий ринок на рік раніше. Все робилося на межі максимального ризику.
Зокрема надскладним виявилося відрядження селекціонерів до Чилі. Готувалися заздалегідь. Ретельно. Ніби в космос. Усе було екстремально, напружено, незвичайно. Країна – в червоній карантинній зоні, селекціонери впродовж 10 днів споглядали на поле
з балкона польового будиночка: всього 200 – 300 метрів, а вийти за територію заборонено. Пройшли ми й це.

«Впіймати» качана

– Упродовж кількох останніх десятиліть в оцінці результатів урожайності кукурудзи завжди ключовими були врожайність і збиральна вологість зерна.
Однак минулий сезон звернув увагу на ось що. Врожайність зерна з одиниці площі як була, так і лишається на чільному місці. А от трансформація другої за значенням ознаки дуже цікава.
На значних площах, полях районів загалом, а то й навіть регіонів, увага виробника була сконцентрована на тому, чи вистачить сформованій рослині кукурудзи ресурсу вологи для формування качана та наливу зерна? І вже не було жодного інтересу до того, чи це гібрид зі швидкими темпами висихання зерна, чи з повільною вологовіддачею.
Тобто на величезній території України, зайнятій під кукурудзою на зерно, головним очікуванням стало: чи буде хоч якийсь урожай зерна? Жодного року YouTube не бачив такої кількості відеоматеріалів із демонстрацією качанів як від відомих аграрних блогерів, так і від звичайних фермерів.
Цей рік став ключовим у розумінні того, що перш ніж говорити про збиральну вологість,
слід спочатку мати хоч якийсь сформований урожай. Ось це – здатність формувати врожай – ключове. Дуже виразно проявилося, що формувати врожай за комфортних умов і за стресових – це дві величезні різниці!
І збиральна вологість, назагал похідна від урожайності, за стресових умов вирощування взагалі втрачає значення. Той гібрид, що дав хоч якийсь урожай за таких умов, і є найціннішим.


Про бігунів на різні дистанції

– Майже через два десятиліття довелося пригадати ще одну цікаву історію. Для мене це було досить просте, зрозуміле, але на той момент – несподіване визначення характеристики наших гібридів кукурудзи. Це був 2000 рік, Індія, штат Карнатака, поблизу Бангалоре. Ми вперше посіяли для тестування наші гібриди. Коли зібрали врожай, нам показали результати й прокоментували, що наші гібриди кращі. Дивлюся на цифри й не розумію, про що йдеться. Лише потім збагнув, що гібрид вони оцінюють не лише за загальною кінцевою врожайністю, а й за показником інтенсивності формування врожаю.
Показник, який визначає кількість сформованого врожаю за один день повного періоду вегетації. В Індії зимовий період абсолютно сухий, без дощів.
Кукурудза вирощується на зрошенні з плановими регулярними поливами. Тут досить легко порівнювати гібриди за показником їх фізіологічної активності. Дещо спрощено й узагальнено рослину можливо порівняти з біологічним насосом. І чим активніший та потужніший цей біологічний насос, тим цікавіший генотип. Ще в ті часи стало зрозуміло, що перевага наших гібридів ґрунтується на умовах, в яких ми ведемо селекцію. Коли селекція проводиться за комфортних умов вирощування, то просто відбираються кращі бігуни на короткі, середні та довгі дистанції. А коли всі ланки селекційного процесу проходять у стресовому середовищі, в такому, що й доведеться гібриди експлуатувати, тоді ми створюємо бігунів на такі самі різні вегетаційні дистанції, але вже на дистанції з гідротермічними бар’єрами. Тут фору матимуть ті гібриди, які здатні активно проходити дистанцію поміж стресами – від одного стресу до іншого. Дуже часто гібриди, які краще витримують гідротермічні стреси, є лідерами й у комфортних умовах вирощування. Часто, але не завжди.
Це теж важливо пам’ятати при виборі гібрида.

Плани. Новинки. Перспективи

– На новий сезон маємо аж десять нових гібридів: ДМС Шатл, ДМ Експенсів, ДМС Галант, ДМС Корифей, ДМС Корал, ДМС Хаммер, ДМ Паритет, ДМС Ефес, ДМС Авалон, ДМ Регламент.
На перший погляд – забагато. Проте ми зростаємо. У нас додаються нові експортні ринки.
Це Європа та Азія. Конкретно – Європейський Союз та Узбекистан. Особисто для мене є дві позиції, що виходять за межі звичних наших шаблонів. Жартома кажуть – «рвуть шаблони». Це гібрид ДМС Авалон. Якщо до цього найвище ФАО – 500 – мав гібрид ДМ Вінсенте, ДМС Авалон має ще більше ФАО – 530.
Це наші відповіді за двома тенденціями: зміна клімату й глобальне потепління. А також курс на насіннєві ринки південних країн. Зараз це, поки що, південна частина Казахстану та Узбекистан. Далі – південніше в Азії та в напрямку насіннєвих ринків Африканського континенту. Тут наша середньострокова перспектива. Назагал маємо підстави робити висновки про можливість та необхідність просування на нові ринки гібридів із ФАО 550 – 600. На європейському насіннєвому ринку усе дуже щільно, насичено та складно. Відтак доцільно освоєння ринків Азії, Африки, Південної Америки.
Ще виокремити хочеться ДМС Шатл. Прогнозуємо, що цей гібрид з ФАО 310 займатиме найширший географічний простір із Півночі до Півдня і зі Сходу до Заходу. Найважче в сучасній селекції досягається збалансованість за головними господарсько-цінними ознаками. За цими показниками цей гібрид є лідером. Для Півночі – це якісний силос.
«Маїс» уже має власну історію тестування наших гібридів кукурудзи від 59 паралелі (Таллінн, Естонія) до 12 паралелі (Бангалорі, Індія) північної широти. Регіон Дніпропетровської області, де виконується основна селекційна програма, знаходиться на 48 паралелі північної широти. Також важливо не припиняти програми створення гібридів із коротким періодом вегетації для північного напрямку – з ФАО 150. Україна географічно розташована так, що реально має можливість виробляти насіння в діапазоні ФАО від 150 до 600. У цьому впевнений. Відтак, чому б не стати світовим центром виробництва насіння для всіх кукурудзосіючих континентів?

Вітчизняне чи глобальне насінництво

– Вітчизняне насінництво, вітчизняне насіння, вітчизняні гібриди – всі ці визначення
та системи поступово відходять у небуття. Нині ми є свідками функціонування залишків окремих останніх фрагментів епохальної масштабної системи, що справно й чітко працювали за умов планової економіки, тоталітарної системи, повної державної монополії, жорсткого централізованого управління. Залишкову життєздатність жевріючої системи з величезними економічними й організаційними потугами поки що підтримує й утримує система галузевої наукової академії. Проте, якщо проводити паралелі процесів трансформації цих систем насінництва з сусідніми європейськими країнами колишнього соцтабору, абсолютно точно можна прогнозувати долю й нашої системи.
У сусідів, що йдуть попереду в економічному розвитку, подібні системи вже давно почили в бозі.
Це – об’єктивна реальність, яка є неминучою й для системи насінництва нашої країни.
Механізм, за котрого одні структури створювали продукт (науково-дослідні інститути), інші – його вирощували на своїх полях (насінгоспи), а треті – переробляли на насіннєвих заводах, побудованих ще за хрущовських часів (насіннєві заводи міністерства хлібопродуктів), заіржавів – морально й матеріально. На зміну цим науково-виробничим ланкам, особливо впродовж останнього десятиліття, прийшли відомі світові бренди. Вони прийшли зі своїми готовими конкурентними генетичними продуктами.
Швидко побудували сучасні насіннєві заводи. Розгорнули ефективні дистриб’юторські мережі. Впровадили сервісне забезпечення сільгоспвиробника пакетом матеріальних ресурсів, який містить також і насіння.
Наша колишня система насінництва не була готова до конкурентного змагання з відшліфованою, чітко діючою ринковою системою. Системою, що живиться величезними капіталовкладеннями. Системою, яка ґрунтується на сучасних методах, розробках, відкриттях у генетиці. Системою, котра постійно оновлює свою матеріальну базу польових технологій. Системою, де постійно оновлюються технології та обладнання насіннєвих заводів. Системою, для якої полювання за найталановитішими, найефективнішими кадрами стала справою буденною.
Системою, для котрої кадри, справді, стали ключовим пріоритетом. Системою, яка змогла наповнити відомий нам вислів – «кадри вирішують усе» – реальною суттю.
Ми повинні усвідомити: де ми є зараз? Порівняти з сучасними світовими вимірами та оцінками рівень нашої галузі насінництва. Зрозуміти, які в нас є можливості та шанси. Що робити в найближчій та в середньостроковій перспективі? Куди спрямовувати ті мізерні фінансові державні ресурси, які виділяються з держбюджету? Кого підтримувати фінансово, якщо є такі можливості? Хто має перспективу та шанс витримати жорстке конкурентне протистояння в сучасних реаліях насіннєвого ринку?
Відповіді елементарно прості.
Передусім на насіннєвому ринку України панівну позицію посядуть брендовані генетичні продукти.
Що вже стало фактом для цивілізованих світових насіннєвих ринків. Тісно спілкуючись із фахівцями господарств, переконуємося, що більшість виробників в Україні при формуванні посівних планів починають з вибору бренда. Бренда, а не назви гібрида.
Скажімо, насінням бренда №1 – засію 50 %, насінням бренда №2 – засію 30 % й ще насінням чотирьох брендів – по 5 %. А вже після визначення бренда обирають назви власне гібридів. Досвідчені агрономи підшукують не просто бренд, а той, до якого є довіра.
Кому довіряють? Тому, хто чесний, прозорий, порядний. Лише такі можуть мати шанси на виживання, лишатися на плаву, бути серед лідерів. Вони й стануть противагою сьогоднішньому зірковому процвітанню фальсифікату. Твій споживач має знати максимум можливого про твій продукт.
Не лише інформацію з каталогу чи з реклами, а й знати походження генетики, яким методом створено продукт, де його вирощували, яку хімію застосовували при захисті, як та чим збирали, на якому заводі та з яким обладнанням доопрацьовували тощо.
Перевагу матимуть щедрі бренди.
Бренди, які реально турбуються, щоб фермер з їх продуктом отримував максимальний урожай. Які на додачу даруватимуть максимум супровідних знань й ефективні агротехнологічні рекомендації. Сервіс уже став ключовим чинником. А за умов коронавірусної пандемії він набуває особливого значення. Хто найгнучкіший, найпривабливіший, найуважніший до споживача – той і матиме перевагу.

Відтак уже сьогодні доставкою насіння на поріг, консультацією телефоном та Інтернетом, виїздом у поле – аграрія не здивуєш. Перевагу отримають ті насіннєві бренди, які будуть мати в арсеналі ще приємніші та важливіші елементи сервісу. Палітра фантазій тут безмежна.
Отож, швидкість та гнучкість. Остання вкрай необхідна за умов постійних та непередбачуваних змін правил гри. Насамперед у правовій площині, в податковому законодавстві. Гнучкість украй важлива в швидкості підлаштування під запити та інтереси клієнта. Один бажає низькорослий зерновий гібрид, інший – придатний для вирощування в монокультурі, ще хтось – придатний для вирощування без хімії для органічного землеробства. Відповідь має бути максимально швидкою та точною.
Хто зможе випереджати очікування споживача, той і матиме успіх. А той, хто прокладає лижню, завжди ризикує більше.
Ризикує новинками, що виходять за межі усталених шаблонів.
І в цій ситуації без провалів, падінь, несподіванок украй важко, а точніше – неможливо.
Скажімо, в селекції «Маїс» результативний вихід із загального об’єму перелопаченого чорнового матеріалу становить лише 1 – 2 %, й то в кращому разі. Чи готовий ти ризикувати й викидати 99 % схрещеного матеріалу заради пошуку того одного, можливо результативного відсотка?
Якщо ні – ти не маєш шансу на виживання в сучасному світі насінництва.
У сучасному селекційному насіннєвому процесі важлива стресостійкість. Селекція – це вічне очікування, це нескінченно довгий процес, готовність до поразки.
Однак і спроможність усе розпочинати спочатку безкінечну кількість разів.
У процесі ринкових трансформацій психологічно слабким особистостям, колективам та брендам місця немає. І в цьому забезпеченні стійкості та стабільності ключову роль відіграватиме кадровий ресурс. Кадри мають бути елітні. Їх треба плекати, а не лише зманювати. Отримати й утримати найкращого стає все важче. Сьогодні ж усі хочуть мати сформованого, зрілого, готового спеціаліста. А докласти зусиль для збереження й трансформування школи його підготовки нікому не цікаво. Навіть державі. Насіннєвий океан постійно штормить. І нам це все слід чітко осмислити.
Хто ми в ньому – сировинний придаток чи виробник наукомістких генетичних продуктів?

Розпитував Ігор Самойленко

Журнал “ЗЕРНО”, №2/2021 рік.